Версія для друку

Як зазначено у статті 94 Закону України «Про Конституційний Суд України», підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

Окрім цього, Конституційний Суд зазначав, що «неоднозначність - це коли одна й та сама норма правового акта застосовується органами державної влади по-різному за однакових обставин. Що стосується долучених до конституційного подання рішень судів загальної юрисдикції, то відмінність у цих рішеннях пояснюється не різним застосуванням одних і тих же правових норм, а наявністю різних обставин у справах» (пункт 3 мотивувальної частини ухвали № 13-у/2006  від 16 листопада 2006 року).

Конституційний Суд України також констатує, що «неоднозначність застосування норми правового акта - це коли одна й та сама норма правового акта застосовується по-різному за однакових обставин» (пункт 3 ухвали № 41-у/2008 від 17 вересня 2008 року).

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду «під неоднозначним застосуванням положень Конституції України або законів України слід розуміти різне застосування одних і тих же норм цих правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значимих обставин» (пункт 3 мотивувальної частини ухвали № 31-у/2010 від 12 травня 2010 року).

Також Конституційний Суд висловив правову позицію стосовно того, що "офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз'яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації). Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування. Надання консультацій чи роз'яснень з цього приводу не належить до повноважень Конституційного Суду України" (пункт 3 мотивувальної частини ухвали № 15-у/2010 від 31 травня 2010 року).